В ніч з 18-го на 19-те грудня Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям подарунки. Своїм прикладом він і нас заохочує чинити добро для ближніх і дуже радіє, коли і дорослі, і діти йому в цьому допомагають.
Ти, звісно, здогадуєшся, що ця розповідь про святого, який своїми молитвами лікує всілякі недуги, допомагає у скрутні хвилини, який оберігає подорожуючих на суші і на морі, відганяє від них біду; про святого, який знайшов своє щастя у тому, щоб служити Богові і дарувати радість іншим людям.
Його знають і шанують в цілому світі, до нього моляться і просять про опіку, йому навіть пишуть листи і запрошують у гості! Бо він - святий Миколай Чудотворець.
Святий Отче Миколаю,
великий і предивний чудотворче,
Щиро благаю тебе,
поспіши до мене зі своєю поміччю,
захисти мене й усіх людей
від вогню й води, від голоду й пошести,
від тяжкої хвороби й несподіваної смерти.
Хорони мене через ціле моє
життя.
Зимової ночі перед дев'ятнадцятим грудня Святий Миколай опускається на срібній вервечці з неба на землю. Сивобородий, у довгій золотавій киреї, він заходить до кожної хати і кладе дітям у черевички або під подушки свої пречудові небесні гостинці. Правда, збитошникам Святий Миколай дарує хіба що прегарного прутика, бо з неба він бачить кожного з нас і добре знає, хто чемний, а хто й не дуже...
Казка про святого Миколая
Був тихий зимовий вечір десь у середині грудня. На великому ліжку сиділи мама з маленькою дівчинкою Софійкою. Їй вже було шість рочків, і маленька дуже любила, коли матуся розповідала їй казочку. Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку, а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою.
- Святий Миколай, - розпочала матуся, - захисник всіх подорожніх і дітей.
Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно. Мав Миколай дуже добре серце і хотів допомогти всім довкола.Під покровом ночі Миколай брав на плечі мішок з харчами, грошима і одягом та йшов до осель бідняків. А там підкидав подарунки у вікна.
Дуже любив він дітей, тому вони найпершими отримували подарунки. Але не забував і про вдів, сиріт і інших нужденних.
Минули роки. Миколай став священником, а далі і єпископом. Всі шанували і любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками. Коли помер Миколай і його душа стала перед Господнім престолом, Господь спитав:
-Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?
- Нічого не бажаю, - відповів Миколай, - тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.
Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:
- Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.
А на землі пам'ять про Миколая не завмерла. Всі пам'ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святим назвала.
Та й на небі Миколай не сидить та відпочиває: він то подорожніх від хуртовини рятує, то пожежу допомагає гасити, то на морі шторм зупиняє. Допомагає людям, як може.
У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно - саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка.
Взагалі-то напередодні чарівної ночі потрібно написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то святий і так здогадається. А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба би дитина зовсім не вірила в чудо. Є ж пісенька для святого Миколая: «Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай». Коли матуся закінчила розповідь, Софійка сонно посміхнулась і заснула.
А вранці прокинулась з гарним настроєм - їй наснився святий Миколай, який запитував, що подарувати цій маленькій красуні. Софійка попросила, крім улюблених цукерок, коника, на якому можна гойдатися.
Легенда про святого Миколая
Нічого не бракувало малому Миколі - ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, бо рано вмерли тато й мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Часто виходив він на вулицю зі свого гарного будиночка і грався з дітьми. Це були діти вбогих батьків і жили в темних, глиняних хатах, спали на долівці і нерідко йшли голодні спати. Часто траплялось, що їх батько не заробив навіть на шматок хліба для них. Жалів їх Микола і не знав, як їм допомогти.
Коли робиш добре іншому, то не треба про це нікому оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.
Була пізня осінь. Микола знав, що багато діток його околиці сидять у голоді й холоді. Он родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема постільців, а сьогодні вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі ломаччя, бо не було чим затопити в печі.
Ввечері Микола тихесенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбинку муки, налляв пляшечку олії, набрав повні кишені яблук та сухих слив, у дров'янику набрав кілька товстих полін, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові постільці. Все це склав у велику торбу і сховав під своє ліжко.
Коли прийшла йому пора йти спати, він попрощався зі своєю старою нянею Аникією та вдав, що засинає. Перехрестила Аникія Миколу, причинила двері та й пішла у свою кімнату. Тихесенько, як мишка, вислизнув Микола з ліжка. Накинув на себе кирею, взяв торбу з харчами і підійшов до хатини старого Олександра.
Пробрався до порога, положив торбинку та й побіг назад. Ніхто не побачив, як Микола повернувся. Всі спали. Вранці старий Олександр знайшов торбу коло свого порога і не міг натішитись дарунками. Хто це міг зробити і кому дякувати, не знав.
З того часу Микола часто робив такі дарунки бідним у своїй околиці. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм, а ніхто не догадувався, що то був Микола. Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одежа та паливо з комор і стали пильнувати Миколиного добра. Одного разу, коли Микола тільки навантажив торбу та вийшов зі свого подвір'я, старий слуга наздогнав його, бо думав, що то злодій. І так стало відомо, що вже кілька місяців хтось дає бідним дарунки.
Минули роки, виріс Микола, вивчився і не хотів зберігати свого майна. Віддав усе бідним людям, сам став священиком і скрізь чинив тільки добро. За це Господь дав йому силу творити ще більше і більше добра. Він лікував хворих, допомагав в'язням. Всі знали і любили Миколу, а коли він вмер, то причислили його до святих. З того часу всі згадують святого Миколу, свято його відносять до зимового місяця грудня та в честь його в цей день роблять дарунки і то роблять їх так, як колись Микола складав дарунки бідному Олександрові.
Дивиться з неба святий Микола на людей і серце його радіє, як і тоді, коли він ще жив на землі. Коли хтось хоче дістати подаруночок і своєю поведінкою заслужив на це, то може помолитись до святого Миколи, а він напевно послухає і передасть це прохання батькам чи друзям того, хто просить. А вони це, звичайно, виконають, але так, як і святий Микола, - покладуть даруночок, щоб ніхто не бачив. А десь далеко в небі у ту ніч ви почуєте срібні дзвіночки: на санчатах їде святий Микола і заглядає в кожне віконечко, чи не забули дати подарунки всім його любим діточкам! А як забули, то нагадує їхнім батькам. Але ніхто, ніхто не повинен бачити, як ці дарунки готуються.
Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається. Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! І ті, що роблять подарунки, і ті, кому їх роблять.
Бо найбільше щастя в житті - це робити добро.
