Коротка довідка 

Бій під Кру́тами – бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне (Чернігівщина), за 130 кілометрів на північний схід від Києва.

Цей бій тривав близько 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією полковника Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді.

Надзвичайно вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків, і у кількості 27 осіб були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

Попри скорботність та трагізм Крути навіки залишаться яскравою сторінкою минулого нашої держави,

2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою, Монетний двір випустив в обіг пам'ятну гривню.

             До початку грудня 1917 р. уряд В.Леніна дотримувався тактики підбурення до повалення влади ЦР власними українськими силами. Робота більшовицьких агітаторів спрямувалась на підбурення до повстання регулярних військових частин на території України (на цей час продовжувалась І Світова війна і в Україні знаходився Західний фронт Російської імперії).

За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилася патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.

Найкраще цю ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:

«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.

Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…

8 грудня 1917 р. радянські війська захопили Харків і наступного дня зібрали з’їзд Рад депутатів Криворізького та Донецького басейну, котрий 
12 грудня проголосив утворення Української Республіки Рад. Головою першого українського радянського уряду більшовики змушені були призначити представника Партії українських есерів – їх вплив у радах був беззаперечний – Ю.Мєдвєдєва (тільки з березня 1918 р. ним став більшовик – В.Затонський), а головою штабу російських військ – М.Муравйов.

Командувати українськими червоногвардійцями призначили Ю.Коцюбинського, хоч це було більше формально – для демонстрації участі українців у війні.

На початок війни радянські збройні сили становили біля 60 тис. російських та до 100 тис. українських червоногвардійців. Відразу ж основні сили були кинуті на захоплення економічно важливих регіонів Криворіжжя та Півдня України.

6 січня 1918 р. з наступу на Лозову та Бахмач почався наступ на Київ. Справжньою трагедією обернулося захоплення Полтави, де, за особистого наказу М.Муравйова, було знищено близько 10 тисяч жителів.

Спільний наступ під загальним командуванням М.Муравйова почався у напрямку Ніжина. Одночасно у Києві, подібно до Катеринослава, почалося повстання більшовиків на заводі "Арсенал”. Воно, на відміну від катеринославського, було придушене військами ЦР на початку лютого 1918 р., але для цього ЦР змушена була зняти регулярні війська з фронту, що відкрило дорогу більшовикам на Київ.

У Четвертому Універсалі (22 січня 1918 р.) уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами, а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців.

Незабаром у київських газетах з'явилося звернення до українського студентства.

Звернення «До українського студентства»

(«Нова Рада» з 11 січня 1918 р.)

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували – Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…».

Усупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів.

До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином удалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.

Крутівський бій

 Зранку 29 (за старим стилем 16) січня до станції Крути прибула наспіх сформована сотня отамана Омельченка з 130 нашвидку навченими студентами університету Св. Володимира та Академії Св. Кирила та Мефодія. У бою з української сторони брало участь близько 2-2,5 тис. осіб, реально ж брали участь у бою лише курсанти та студентська сотня – загалом 730 вояків.

Цього ж дня війська полковника Муравйова почали наступ, відтіснивши курінь курсантів від Бахмача до основних українських сил під Ніжином.

Основний бій відбувся неподалік від станції Крути того ж дня, близько опівдня. Студентський гарнізон охороняв найбільш небезпечну ділянку атаки більшовиків. У ході бою переважаючі сили Муравйова (до 5 тис.) відтіснили курсантів та студентів до станції.

У цей час прийшла звістка про перехід Шевченківського полку під Києвом на бік більшовиків і командування (штаб сотника Тимченка) вирішило відступати до Ніжина аби з’єднатися з вірною ЦР частиною цього полку та перегрупуватися для оборони Києва.

Бій тривав близько 5 годин – шалених атак озвірілих і п’яних матросів-червонофлотівців, розлючених, що не могли протягом кількох годин зламати опір кількасот юнаків.

Курсантська сотня змушена була оборонятися, відступаючи до Крут з-під Бахмача, і тому основний удар отримала студентська сотня, що мала відбивати наступ муравйовців та, одночасно, прикривати відступ курсантів. Сотника Омельченка було поранено, заміни йому не було, бо штаб з основними частинами уже відійшов до Ніжина, – було вирішено про відступ.

Студентська сотня мала відступити зі станції Крути першою. Але під час відступу одна чота (30 чоловік) студентської сотні повернулася на станцію, розібрала залізничні колії аби затримати наступ більшовиків. Розібрати колії їм удалося, але відразу ж зав’язався бій з муравйовцями і усі українські студенти були перебиті.

За іншою версією ця чота, відступаючи у сутінках, втратила орієнтир і помилково вийшла на станцію Крути, вже зайняту ворогом. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з більшовицького боку (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених.

За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.

Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Загальні втрати серед українських студентів, курсантів та гімназистів становили убитими: 250 курсантів та гімназистів, 30 студентів та 10 старшин. Полонених більшовики не брали.

Надалі події розгорталися ще стрімкіше. За кілька днів більшовики почали штурм Києва, котрий фактично не оборонявся: з 5 вірних ЦР полків залишилось 478 чоловік, інші або збільшовизувалися, або оголосили нейтралітет, та близько 400 вільних козаків і вояків допоміжних частин і Січові Стрільці Євгена Коновальця, що у вирішальний момент евакуювали саму ЦР та Генеральний Секретаріат (уряд ЦР) до Житомира.

4 дні тривав безжальний обстріл міста з важких гармат більшовиками. Муравйов особисто віддав наказ повністю зруйнувати будинок Голови ЦР М.Грушевського.

Київ було захоплено у ніч на 9 лютого 1918 р. Окрім руїн більшовики принесли з собою терор і пограбування.. За даними австрійської розвідки за три дні грабежу і репресій у Києві більшовики знищили 2 576 старшин та близько 10 тис. мирного населення.

Більшовицький режим у 1918 р. протримався у Києві недовго. На початку березня 1918 р., за підтримки німецьких військ, з якими делегація ЦР 27 січня підписала мирну угоду, ЦР повернулася до Києва, протримавшись потому ще два місяці – до 28 квітня 1918 р., коли П.Скоропадського було проголошено Гетьманом України.

Існує декілька версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога.

Ось як описує цю ситуацію колишній голова Генерального секретаріату Центральної Ради УНР Дмитро Дорошенко:

«Коли з боку Бахмачу і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі ані єдиної військової частини. Тоді зібрали нашвидкуруч загін зі студентів і гімназистів старших класів і кинули їх – буквально на забій – назустріч прекрасно збройним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на "позиції". В той час, коли хлопці (які у більшості не тримали ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти більшовицьких загонів, що насувалися, начальство їх, група офіцерів, залишилася в потягу і влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поспішили дати сигнал до від'їзду, не залишившись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з бігучих... Шлях на Київ був тепер абсолютно відкритий. Говорять, ініціатива відправлення на видиму загибель декількох сотень нещасної молоді належала військовому міністрові Н. В. Поршу».

Крути у подальшій історії Україн

Крутівський бій, враховуючи обставини того часу, реального військового значення не мав, особливо зважаючи на відступ Січових Стрільців для придушення повстання на "Арсеналі”. Але військовий подвиг українських юнаків показав найвищий вияв національної гідності українських патріотів. Цей день, по праву, можна вважати Днем Національної Гідності України, проявом сили і незборимості національного духу.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.

Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві.

Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.

У Галичині культ героїв Крут поширився серед пластової молоді, яка у 1926 р. створила «Курінь Старших Пластунів ім. Бою під Крутами». Згодом ініціативу вшанування Героїв Крут перейняло львівське студентство.

ІІ Студентська конференція, що відбувалася 1931 року, ухвалила «вважати роковини бою під Крутами українським всестудентським святом». Наразі в Києві діє Пластовий курінь імені Героїв бою під Крутами.

Уже наступного року заходи на вшанування крутянців було проведено у Празі та інших містах Європи. Надалі вони стали невід’ємним атрибутом громадського життя українців, особливо молоді.

Львівський журнал «Студентський шлях» виступив ініціатором збору матеріалів про вшанування героїв Крут.

.Керівництво ОУН та командування УПА приклад Героїв Крут використовувало для патріотичного виховання своїх членів. В УПА та її запіллі була встановлена традиція відзначення пам’яті Героїв Крут як національного свята. В одному із директивних документів командування УПА наголошувалося, що «в дні 29 січня відсвяткувати величаво Свято Крут». Виконавцям доручалося «виробити у вояків святочний настрій, щоб вони глибоко застановилися над значенням цих річниць та назавжди закріпили твердо у своїх серцях».

В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій у Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го, Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам'яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам'ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю тодішнього Президента України Віктора Ющенка.

Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.

У 2008 році меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 
4 з двох сторін. Однак офіційно його так і не було оформлено.