В ніч з 18-го на 19-те
грудня Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям подарунки. Своїм
прикладом він і нас заохочує чинити добро для ближніх і дуже радіє, коли і
дорослі, і діти йому в цьому допомагають.
Ти, звісно,
здогадуєшся, що ця розповідь про святого, який своїми молитвами лікує всілякі
недуги, допомагає у скрутні хвилини, який оберігає подорожуючих на суші і на
морі, відганяє від них біду; про святого, який знайшов своє щастя у тому, щоб
служити Богові і дарувати радість іншим людям.
Його знають і
шанують в цілому світі, до нього моляться і просять про опіку, йому навіть
пишуть листи і запрошують у гості! Бо він - святий Миколай Чудотворець.
Святий Отче Миколаю,
великий і предивний
чудотворче,
Щиро благаю тебе,
поспіши до мене зі своєю
поміччю,
захисти мене й усіх людей
від вогню й води, від голоду
й пошести,
від тяжкої хвороби й несподіваної
смерти.
Хорони мене через ціле моє
життя.
Зимової ночі
перед дев'ятнадцятим грудня Святий Миколай опускається на срібній вервечці з
неба на землю. Сивобородий, у довгій золотавій киреї, він заходить до кожної
хати і кладе дітям у черевички або під подушки свої пречудові небесні гостинці.
Правда, збитошникам Святий Миколай дарує хіба що прегарного прутика, бо з неба
він бачить кожного з нас і добре знає, хто чемний, а хто й не дуже...
Казка про святого Миколая
Був тихий зимовий
вечір десь у середині грудня. На великому ліжку сиділи мама з маленькою
дівчинкою Софійкою. Їй вже було шість рочків, і маленька дуже любила, коли
матуся розповідала їй казочку. Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку,
а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має
принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою.
- Святий Миколай, - розпочала матуся, - захисник
всіх подорожніх і дітей.
Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він
сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно. Мав Миколай
дуже добре серце і хотів допомогти всім довкола.Під покровом ночі Миколай брав
на плечі мішок з харчами, грошима і одягом та йшов до осель бідняків. А там
підкидав подарунки у вікна.
Дуже любив він дітей, тому вони найпершими
отримували подарунки. Але не забував і про вдів, сиріт і інших
нужденних.
Минули роки. Миколай став священником, а далі
і єпископом. Всі шанували і любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А
про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді,
зараз ішов до неї з потіхою й подарунками. Коли помер Миколай і його душа стала перед
Господнім престолом, Господь спитав:
-Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре
життя на землі?
- Нічого не бажаю, - відповів Миколай, -
тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати
дітей.
Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:
- Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в
день своїх іменин зможеш сходити на землю.
А на землі пам'ять про Миколая не завмерла.
Всі пам'ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його
святим назвала.
Та й на небі Миколай не сидить та відпочиває:
він то подорожніх від хуртовини рятує, то пожежу допомагає гасити, то на морі
шторм зупиняє. Допомагає людям, як може.
У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть
діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки,
а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно - саме ті
дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка.
Взагалі-то напередодні чарівної ночі потрібно
написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на
здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка той лист забере. І Миколай точно
знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то
святий і так здогадається. А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні
геть мало. Якщо трапляються, то їм
дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять
Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба
би дитина зовсім не вірила в чудо. Є ж пісенька для святого Миколая: «Ой, хто,
хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі
часи помагай». Коли матуся закінчила розповідь, Софійка сонно
посміхнулась і заснула.
А вранці прокинулась з гарним настроєм - їй
наснився святий Миколай, який запитував, що подарувати цій маленькій красуні. Софійка попросила, крім улюблених цукерок,
коника, на якому можна гойдатися.
Легенда про
святого Миколая
Нічого не
бракувало малому Миколі - ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота,
бо рано вмерли тато й мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Часто виходив
він на вулицю зі свого гарного будиночка і грався з дітьми. Це були діти вбогих
батьків і жили в темних, глиняних хатах, спали на долівці і нерідко йшли
голодні спати. Часто траплялось, що їх батько не заробив навіть на шматок хліба
для них. Жалів їх Микола і не знав, як їм допомогти.
Був у Миколи
старий учитель, що вчив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він
разом із учителем Св. Письмо. "Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця
не відає, що робить лівиця..."
Микола замислився. -Як це розуміти? - спитав учителя.
Коли робиш добре іншому, то не треба про це
нікому оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.
Була пізня осінь. Микола знав, що багато діток
його околиці сидять у голоді й холоді. Он родина старого Олександра. Мати
лежить хвора, у Петруся нема постільців, а сьогодні вранці він бачив, як мала
Софійка збирала на дорозі ломаччя, бо не було чим затопити в печі.
Ввечері Микола тихесенько, щоб слуги не
бачили, побіг до комори, набрав у торбинку муки, налляв пляшечку олії, набрав
повні кишені яблук та сухих слив, у дров'янику набрав кілька товстих полін, а у
своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові постільці. Все це склав у
велику торбу і сховав під своє ліжко.
Коли прийшла йому пора йти спати, він
попрощався зі своєю старою нянею Аникією та вдав, що засинає. Перехрестила
Аникія Миколу, причинила двері та й пішла у свою кімнату. Тихесенько, як мишка,
вислизнув Микола з ліжка. Накинув на себе кирею, взяв торбу з харчами і
підійшов до хатини старого Олександра.
Пробрався до порога, положив торбинку та й
побіг назад. Ніхто не побачив, як Микола повернувся. Всі спали. Вранці старий
Олександр знайшов торбу коло свого порога і не міг натішитись дарунками. Хто це
міг зробити і кому дякувати, не знав.
З того часу Микола часто робив такі дарунки
бідним у своїй околиці. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм, а
ніхто не догадувався, що то був Микола. Миколині слуги стали помічати, що
зникають харчі, одежа та паливо з комор і стали пильнувати Миколиного добра.
Одного разу, коли Микола тільки навантажив торбу та вийшов зі свого подвір'я,
старий слуга наздогнав його, бо думав, що то злодій. І так стало відомо, що вже
кілька місяців хтось дає бідним дарунки.
Минули роки, виріс Микола, вивчився і не хотів
зберігати свого майна. Віддав усе бідним людям, сам став священиком і скрізь
чинив тільки добро. За це Господь дав йому силу творити ще більше і більше
добра. Він лікував хворих, допомагав в'язням. Всі знали і любили Миколу, а коли
він вмер, то причислили його до святих. З того часу всі згадують святого
Миколу, свято його відносять до зимового місяця грудня та в честь його в цей
день роблять дарунки і то роблять їх так, як колись Микола складав дарунки
бідному Олександрові.
Дивиться з неба святий Микола на людей і серце
його радіє, як і тоді, коли він ще жив на землі. Коли хтось хоче дістати
подаруночок і своєю поведінкою заслужив на це, то може помолитись до святого
Миколи, а він напевно послухає і передасть це прохання батькам чи друзям того,
хто просить. А вони це, звичайно, виконають, але так, як і святий Микола, -
покладуть даруночок, щоб ніхто не бачив. А десь далеко в небі у ту ніч ви почуєте
срібні дзвіночки: на санчатах їде святий Микола і заглядає в кожне віконечко,
чи не забули дати подарунки всім його любим діточкам! А як забули, то нагадує
їхнім батькам. Але ніхто, ніхто не повинен бачити, як ці дарунки готуються.
Їдуть санчата поміж зірочками, переїжджають із
хмарки на хмарку, дзвоники ніжно дзвонять, а старий місяць весело посміхається.
Він знає, що в цю ніч всі мусять бути щасливі! І ті, що роблять подарунки, і
ті, кому їх роблять.
Бо найбільше
щастя в житті - це робити добро.
|